День святого Валентина - свято пристрасного та відвертого почуття

Три історії палкого кохання 18 століття, які пов’язані з благодійниками лаврської Всісвятської церкви

Розглядаючи маленькі листівки-валентинки, що прийшли к нам з Європи, мимоволі згадуєш строки з листів коханій дівчини відомого українського гетьмана  Івана Мазепи: "Моя сердечно возлюбленная, наймилейшая, наилюбезнейшая Мотроненько!.. Сама знаешь, как я сердечно, страстно люблю Вашу милость. Еще никого на свете я не обожал так".

Напередодні свята, згадаємо київські історії кохання, що найкраще відкривають таємний сенс свята: любов понад усе. Три історії палкого кохання 18 століття, які пов’язані з благодійниками лаврської Всісвятської церкви.

Канд. іст. наук  Ганна Філіпова розповідає:  «Печерські схили пам’ятають не одну історію кохання. Такою є доля будь-якого міського простору, де в землі, в стінах споруд, та навіть в повітрі переплелися відлуння тисяч голосів, сотень поколінь, десятків призабутих оповідей. Але я обрала історії 18 століття, саме в цей час набуває розквіту європейський День святого Валентина та змістовно вони розкривають сенс свята.  Історії кохання пов’язані з патронатами лаврської Всіхсвятською церкви. Кохання гарячим полум’ям боляче опалило всіх учасників. Воно назавжди змінило особисте життя та життя сімей».

Повернемося до 18 століття і згадаємо, як все починалося…

Перша історія кохання - Іван Мазепа та Мотря Кочубей.

Будова лаврської Всіхсвятської церкви добігала кінця, але на серці Івана Мазепи, поважного благодійника Печерської обителі та патроната церкви лежав біль та смуток.  У 1702 р. померла дружина, тиха Ганна Фридрикевич, 65-річний гетьман, великий та заможній, вершитель доль пересічних українців був самотнім та пригніченим. Одна відрада його серця – хрещениця Мотрона Кочубей -  розумна, гостра на мову, швидка думками та вчинками, рішуча дівчина з благородним характером та чарівною вродою. Спілкуючись з нею Іван Мазепа знову відчув яскраві барви життя. Між ними спалахнуло пристрасне  та трагічне кохання.

Коли зупиняєшся під Гетьманським гербом Всіхсвятської церкви спливають на думку чуттєві слова славного ватажка: «Коли мене любиш, не забувай же, коли не любиш, не споминай же…».

У 1704 року Іван Мазепа засилає сватів до батьків 16-річної Мотрі і получив категорійну відмову.  Сильні пристрасні почуття, що не знайшли підтримки серед оточуючих, перетворилися у особисту трагедію: донос та страта батька Мотрі - Василя Кочубея, «тяжкі душевні муки» та нескінчений біль для самої Мотрі, страждання відважного гетьмана, що відчував болісні чоловічі ревнощі та відчай від втрати нареченої. Палке нестримне кохання Івана та Мотрі вже 300 років надихає письменників, художників, кінорежисерів…

Здавалося б, жодних секретів не лишила історія перед допитливими поглядами, зверненими до драми, поставленої самим життям. Але на цьому історія не закінчилася.

Про подальшу долю героїв розповідає Ганна Філіппова: «Серед стосів трьохсотрічних листів, чолобитних, списків майна, заповітів знаходимо строки, що надруковані збляклими чорнилами: «ось я, Семен Чуйкевич, очільник Генеральної військової канцелярії, зять Василя Кочубея, і ось моя оповідь». Документи розповідають нам про друге кохання».

Друга історія кохання – Мотря Кочубей та Василь Чуйкевич

Три роки пройшли з того часу, коли стало відомо, що Мотря Кочубей не може офіційно стати дружиною Івана Мазепи. Остання спроба Мотрони  – збігти до гетьмана не мала успіху. З часом стало зрозуміло, що вони ніколи не стануть чоловіком та дружиною. Для Івана Мазепи та Мотрони це були три роки відчаю та болю. Мотря сходила з розуму від розлуки з коханим. Кохання дівчини не витримала тиску та випробувань посланих їй, і почало гаснути».

Батьки не відправили до монастиря норовливу доньку, а відшукали їй чоловіка серед українській знаті. Чуйкевич, син генерального писаря, молодий та освічений, володів кількома мовами, був у числі «искусных и знатных персон» для переклада «правных книг». По своєму статусу та вченості він був привабливою парою для Мотрі. У 1707 році вона виходить за нього заміж. Це був удар для Мазепи, він не мав бажання віддавати свою кохану, і тягнув з дозволом її весілля благая батька: «Як будем з Ляхами в єдности, тогда знайдется твоей дочкі жених з тоей стороны Лядское знатний який шляхтич, который твоей фортуні доброю будет подпорою». Але шлюб відбувся, і від нього згодом народилося двоє дітей. Кохання гетьмана теж  помирало, важко і повільно, немов людина. Іван Мазепа помстився за останнє світле почуття - батько Мотрі був страченим, чоловік Мотрі звинувачений у державній зраді та кинутий до в’язниці. Перебуваючи у тартурах та допитах Семен звернувся до свого батька, Василя Чуйкевича, прохаючи про заступництво перед Мазепою….І отримав відмову.

Потрібно сказати, що кохання Мотрі та Семена Чуйкевича розділили сім’ю Семена на різні боки. Його батько Василь залишився вірним до кінця свого життя Івану Мазепі, син – став перебіжчиком та присягнув Петру 1.

Ганна Філіпова ділиться:

«А далі були бурхливі, доленосні для України події 1708–1709 років – в розпалі війни між Московським царством та Шведським королівством, в розпалі розбрату між козацькою старшиною.

Батько Семена Чуйкевича пішов за Мазепою, а чоловік Мотрі, звільнившись з тюрми, присягнув Петру І в Лебедині. Наступного разу батько і син зустрілися вже на полі битви під Полтавою: потрапивши в полон до росіян, Василь Чуйкевич прохав сина про заступництво… І отримав відмову.

Гортаючи сторінки давніх рукописів, гуляючи Києва-Печерською лаврою, споглядаючи золотаві відблиски церковних куполів, згадуєш: «Понеже нам страсть и смерть повеле молчати, сей камень возопиет о нас ти вещати…». Генеральний писар Василь Чуйкевич загинув у далекому Сибіру – разом з багатьма мазепинцями, чий порив до звільнення від пазурів двоголового орла скінчився поразкою.

А наказний генеральний писар Семен Чуйкевич, ще в 1727 році згадував про свою дружину в чолобитній до Малоросійської колегії – імперського управлінського органу, заснованого Петром І замість скасованого гетьманства. Українському гетьманству лишалося зробити всього кілька останніх подихів – перед тим, як остаточно розчинитися у вирі російського наступу».

Мотря Кочубеївна… чи згадувла вона свого коханого Мазепу, доживаючи життя в новій, остаточно поневоленій Україні? І згадував про Мотрю в останні часи свого життя Іван Мазепа? У 1709 році далеко від рідної України помирає славетний  ватажок.

Третя історія кохання – Параскева та Андрій Лізогуби

Всіхсвятська церква, благодійний дар гетьмана у 1718 році була пошкоджена пожаром.

Гетьманський  герб було розбито та знищено. Відновлення храму закарбувало історію вірного подружнього кохання іншій пари -  Параскеви та Андрія Лизогубів. Андрій Лизогуб, нащадок славнозвісного козацького роду, спочив у 1737 році – втративши сотництво в результаті конфлікту з гетьманом Іваном Скоропадським, втративши землі в Стародубському полку, відібрані московським князем Меншиковим. Його вдова Пані Параскева стає другим патронатом Всіхсвятської церкви, та після смерті чоловіка багато зусиль віддає на благодійні справи для покращення духовного стану покійної коханої людини: «о упокоении сожителя мого при той церкви во вечная».

Скорботна вдова, давши обітницю про відновлення Всіхсвятської церкви,  реставрувала її та відновила Гетьманський герб. Зараз він зустрічає відвідувачів, завітавших до Києво-Печерської лаври з боку Економічної брами. Потрібно відмітити, вдова Лізогуб була набагато біднішою ніж гетьман Мазепа, володіла у с. Погрібки Воронізької сотні 15 дворами та мала дім у с. Сосновці. Витрати на реконструкцію храму були суттєвими для її сім’ї. Можливо обітниця була пов’язана з тяжким норовом чоловіка. Його звинувачували у порушенні козацьких прав та свобод, багаторазовим незаконним захопленням та привласненням земельних володінь. Відновлення чудового барокового ансамблю могло бути своєрідним благанням Богу о покращенні духовної долі Андрія Лізогуба. А можливо це розуміння тлінності людського щастя та життя Параскевою змусили її вирушити на прощу до Києва, щоб дати у Печерському монастирі цю особливу обітницю – на спомин про чоловіка відновити Всіхсвятську церкву. Але з того часу  у мереживі вибагливого стінного ліплення та різьблення по дереву подружжя Лизогубів розповіли про власний сенс кохання. Кохання – як вічна пам’ять та постійна турбота  навіть після смерті одного з коханих.

Пройшло 300 років. Досі в Всіхсвятської церкви горять свічки та лунають молитви о самих близьких та самих дорогих людях для серця віруючих прихожан. Незважаючи, що кохання буває різним – пристрасним та гарячим, чи ніжним та трепетне-вірним, але якщо воно справжнє, то змінює все навпіл. Розказані історії доводять нам, що кохання -самий цінний дар, який людині подарував Бог. Бо саме це почуття штовхає на подвиги, змушує змінюватися, руйнує будь-які перешкоди та залишається надовго у часі!

Последние Статьи
Ураза-байрам: святковий плов, солодощі та м’ясо
Ураза-байрам — велике свято для мусульман. Його відзначають після 30-денного посту Рамадан. Свя ...»
13.05.2021    Просмотров: 27
Як вибрати квіти для балконів та саду
Цікава інформація про квіти Рослини — це живий організм із певними вимогами до освітлення, темпер ...»
06.05.2021    Просмотров: 28
Великдень у місті: традиції Києва ХІХ століття
Великдень – особливий день для християн. Про те, як святкували його у Києві розповіла Вікторія Сухор ...»
30.04.2021    Просмотров: 66