Напередодні Дня св Валентина розповімо жіночу історію, яка увійшла до мистецького проекту «Обличчя жінки»

З Володимирським ринком пов’язано тисячі людських життєвих історій.

Володимирський ринок – це не тільки місце продажу різноманітних товарів та надання послуг. З цим місцем, пов’язано тисячі людських життєвих історій, що зберігаються в документах, переказуються від людини до людини. Напередодні Дня св Валентина розповімо жіночу історію, що увійшла до проекту «Обличчя жінки» та буде представлена разом з виставкою картин художниці акварелістки Віри Мухіної.

 

Felicitа — рука на серці, повна любові

Особисте щастя – це важлива частка життя любої жінки. Шлях до нього у кожної різний, іноді дуже складний та несподіваний. На шляху до особистого щастя підприємниці Тетяни Коваленко були хвороби і смерть першого чоловіка, особистий відчай і спустошення, віра у друге кохання, боротьба зі складними обставинами, і як нагорода, особисте щастя, гармонія та бажання дарувати тепло оточуючим. Історія ведеться від першої особи -підприємниці Тетяни Коваленко.

 

Історія кохання

Яскравий теплий ранок. За вікном пригріває сонечко, лунає пісня «Felicita» італійського поп-дуету Аль Бано та Роміни Павер. Мої думки переносяться в минуле «E cantare a due voci Quanto mi piace» — «Щастя — це співати дуетом скільки захочеться». «Скільки захочеться» — це про час, відведений для кохання… Іноді думаєш: «У нас усе життя попереду», а насправді кохання, як і життя, може перерватися будь-якої миті, і ніхто не знає, скільки кому відведено.

Мій шлях до щастя був складним. Перший чоловік, з яким я прожила душа в душу багато років, тяжко захворів. П’ять довгих років ми боролися за його життя. Я, оптимістка по життю, казала коханому Борисові: «Ми поборемо хворобу, усе здолаємо, у нас усе буде добре». Але що довше тривала боротьба, то складніше моєму чоловікові було вірити в щасливе одужання. Після трьох років страждань від хвороби він замовив пам’ятник з написом «Бери від життя все, що можеш, хоч краплю, все одно. Життя на життя не перемножити, а жити нам двічі не дано». Мене вразило і спокійне прийняття смерті, і благословення на подальше життя, і прощення всіх за те, що вони живуть далі. І ще два роки я сподівалася, не здавалась і вірила за нас двох, бо його слова щоразу нагадував пам’ятник. А потім життя обірвалось у нього… і в мене. Ні, я дихала та ходила по цій землі, але всередині була порожнеча. Місцем зустрічі з коханим стало кладовище. Саме тут я проводила багато часу в тяжких роздумах та в нестерпному болю від розлуки. Не вірте, коли кажуть, що розлуку через смерть легше переносити, ніж розлуку через зраду. Розлука — вона і є розлука — нестерпний біль, що спалює тебе ізсередини: ні сльози, ні розмови не полегшують, лише нове кохання. Але для мене така можливість здавалася малоймовірною та блюзнірською близько трьох років.

«È una telefonata Non aspettata» — «Щастя — це розмова телефонна, непередбачуваності повна». Ці слова пісні відтворили картини першої зустрічі із Сергієм. Це сталося на Радоницю після Великодня, мені терміново треба було знайти кума Ігоря. Зробивши кілька дзвінків його рідним, я з’ясувала, що він у свого друга Сергія. День був поминальний, Ігор та Сергій утратили дружин через різні обставини, саме тому горе їх об’єднало. Із Сергієм та його дружиною я бачилася давно й мимохідь. Ми жодного разу не перетиналися після тяжких утрат. Я зателефонувала до малознайомої людини, але він упізнав мене, хоча, як я вважала, доти не чув мене ніколи. Сергій запропонував приїхати. На жаль, нас об’єднував статус «три вдівці». Прийнявши пропозицію, я поїхала пом’янути втрачене, а знайшла нове. Того вечора Сергій розкрився з іншого боку. Зустріч — емоційний спалах, завдяки якому я відчула, що хочу жити знову.

«E abbassare la luce Per fare pace» — «Щастя — і приглушене світло для примирення, щоб настав спокій», співала Роміна Павер.

«Примирення, коли втрачаєш кохану людину, — це особлива тема. Напис на пам’ятнику, що його замовив мій покійний Борис, три роки доводив мені: він змирився з вироком долі. Але я не могла відпустити коханого, пробачити себе за те, що не все зробила, щоб урятувати його; за те, що живу, можу всміхатися та радіти, а він — ні… У Сергія, я вважала, така сама особиста боротьба. Чи можливо після тяжких утрат бути щасливими? Спілкування одне з одним, нові почуття поступово оживляли мене. І коли Сергій зателефонував та запросив на побачення, я зрозуміла, що настав час перегорнути сторінку особистого життя та сміливо йти назустріч щастю. Відтоді ми не розлучалися.

«E la pioggia che scende Dietro alle tende» — «Щастя — це дощ, що йде за шторами». Перед очима промайнули спогади.

 

Наше щастя із Сергієм не було безхмарним. На першому побаченні він був відвертим: «Тетяно, я в тебе закохався по вуха. Але ти повинна знати, що мені загрожує інвалідний візок, бо є серйозні проблеми із суглобами». Слова боляче вразили, на душі стало похмуро й важко. «Як дежавю… знову лікарняне ліжко, знову надія та боротьба». Але я приховала почуття, і вирішила бути із Сергієм до останнього. За деякий час він потрапив до лікарні. Моє оточення не розуміло цього: «Навіщо він тобі? Ти мало років провела в лікарнях поруч із покійним чоловіком? Невже тобі мало страждань?». Сльози, мов холодний дощ, омивали моє обличчя. Перемагаючи власних демонів і тиск подруг, я промовляла: «Ми впораємося». Ці випробування виявилися довготривалими й тяжкими: у Сергія відмовили ноги, він терпів нестерпний біль, переніс безліч операцій щодо установки протезів та місяці реабілітації після. Усе, що нас підтримувало, — це наше кохання й віра в наше щасливе майбутнє.

«È un biglietto d'auguri Pieno di cuori» — «Щастя — це листівка з вітаннями, де повно сердець».

Сергій чекав повного одуження та мріяв про весілля. Щойно він став на ноги, то освідчився мені. Мені 43, йому 45, ми вдівці, але це не перешкода зробити крок назустріч особистому щастю. На весілля до нас завітали понад сто друзів. Відтоді минуло 14 років.

«Un raggio di sole più caldo che va Come un sorriso che sa Di felicità» — «Чуєш, у повітрі вже є тепліший промінь сонця, що лине, як усмішка з присмаком щастя», — проспівав позаду Сергій останні слова пісні. Я відійшла від вікна нашого магазину жіночого одягу, який ми так і назвали — Felicitа. У приміщенні завжди привітно та затишно, щоб кожна жінка, яка завітає до нас, почувалася хоч на мить щасливою. Ми разом ведемо улюблену справу й ніколи не розлучаємося надовго. Ми розуміємо, що щастя — це не тільки дар небес, а й бажання двох людей іти його складним шляхом, долати всі перешкоди разом та цінувати кожну мить, коли поруч кохана людина. Це і є щастя — felicitа.

Последние Статьи