Під впливом історичних подій формувалися самобутні смаки Полісся.

Під час народження дитина робить перший вдих, і саме тоді вона єднається з рідним місцем. Від рідної матері, що виносила й дала життя, людина переходить в обійми рідної землі, яка годує, надихає та дає природні сили. У рідному краю людина робить перші кроки.

Українське Полісся є рідною землею, що годувала та виховала Вадима Крищенка — легендарного поета-пісняра.

З давніх-давен на Поліссі проживали різні народи, що жили полюванням, збиранням, риболовлею, тваринництвом та землеробством. Самобутність поліської кухні зумовила історія краю. З історії згадуємо, що у II–VI столітті на півдні та в центрі сучасної області оселилися східнослов’янські племена антів. Із Х століття територія належала Київській Русі, згодом — Володимиро-Волинському князівству, а з 1199 року — Галицько-Волинському князівству. Із 1362 року Житомирщиною заволоділи литовські феодали, а після Люблінської унії 1569-го вона належала шляхетській Польщі. Після приєднання Правобережної України Полісся стало частиною Волинської губернії. Центром губернії спочатку було місто Новоград-Волинський, а згодом, 1804-го, губернською «столицею» став Житомир. Під впливом історичних подій формувалися самобутні смаки Полісся.

29 травня в Національному Палаці мистецтв «Україна» відбувся творчий вечір пісняра. Концерт, присвячений ювілею Вадима Дмитровича, який минулої весни відсвяткував свій 85-річний ювілей, організував Палац Україна в рамках підтримки культурної індустрії України.  З відомим поетом поспілкувалися у фойє Національного Палацу мистецтв «Україна».  

— Вадиме Дмитровичу, які смачні яскраві спогади дитинства у вас пов’язані з поліською кухнею?

— Моя бабуся Уляна Федотівна варила борщ, затовкувала старе сало з часничком. Сало ховала в стріху, через деякий час забирала звідти й додавала в борщ. Зараз я, може, таке не їв би, але тоді мені здавалося, що кращого борщу немає. Борщ я люблю й сьогодні — коли все з городу, а ще свиняче ребро покласти — пальчики оближеш.

За родинним столом

Все мені видається солодшим,

Хоч нема на столі

Ні прикрас, ні святкових обнов,

Та квітують вуста,

Загоряються радістю очі,

Огортається день

В непомітну, як подих, любов.

Я вихований на традиційній українській кухні. Влітку часто приїздив до бабусі в Баранівський район Житомирської області.

І бабуся мене пригощала варениками з вишнями. Корови в нас не було, а от вишні в саду були. Якщо додати трошечки молодого меду до вареників з вишнями, то смак незабутній. На Житомирщині полюбляють різноманітні вареники: із сиром, з картоплею, зі шкварками. Мене навіть пригощали варениками з халвою.

Батьки. Садок. Жнива у полі,

І кущ калини при вікні…

Усе не зразу, а поволі

Чомусь з’єдналося в мені.

На Поліссі полюбляють картоплю.

Я пам’ятаю, як колись запитав у свого сусіда: «Дядьку Панасе, що ви такого особливого з’їли б? Є у вас улюблена страва?» — «Сину, ото біля груші в мене стоїть столик. І коли є молода картопля, я посипаю її кропом, додаю масла та приношу з погребу глек молока. Кращої страви немає». Коли я був маленький, то дуже любив печену картоплю.

Печена картопля —

Зверху трохи в сажі,

В попелі, та якось

Я того не бачу.

Може, хто всміхнеться,

Може, інше скаже….

Я не їм — цілую

У щоку гарячу.

— Продовжуючи тему картоплі, пригадаю про деруни. У місті Коростень щороку відбувається фестиваль «Свято дерунiв».

— На Житомирщині деруни називають ще і дарниками, і драниками. Їдять їх зі сметаною, різними соусами. Начиняють різним фаршем, сиром, грибами та овочами.

Я на рідній мові друзям щастя зичу —

Хай добро хлібину кожному несе.

У гостинну хату щиро всіх покличу —

І вони, я певний, зрозуміють все.

Кухня Полісся багата на страви з рибою та грибами. Збиральництво розвинене більше, ніж в інших регіонах України. Через велику кількість їстівних грибів: опеньки, маслюки, польські, рижики чи зеленки, лугові печериці — та їхню чудову якість поліщуки до останніх років не визнавали інших грибів, крім білих (котрі й називають тут «гриби»). На жаль, після аварії на Чорнобильській АЕС збиральництво на Поліссі занепало. Але незмінною є прихильність до грибних страв і страв із чорницями (з останніми варять узвар та кисіль, зокрема для породіль і на хрестини). Гриби також слугують начинкою для вареників і налисників.

Рибальство традиційно було допоміжним. Ловили сомів, вугрів, в’язів, лящів, білизну, линів та іншу цінну рибу. Для домашнього споживання дорослі й діти ловили судаків, окунів, щук, в’юнів. Досі рибу на Поліссі сушать у печі, в’ялять, смажать, варять. Готують і рибні холодці з грибами, ракові юшки з чищеними вареними раками, заправляють ними пісні каші й галушки. Рибна страва обов’язкова на поминальних застіллях. Навіть борщ має оригінальний різновид: «поліський» — з рибою та грибами і «коростенський» — із сухофруктами.

А там, де збирається українська родина,

Батькова пісня, батькове слово

Хто ми і звідки, нагадує знову.